За двома зайцями автор: хто стоїть за найвідомішим українським водевілем
Питання «за двома зайцями автор» зазвичай виникає у двох випадках: коли людина вперше чує назву п’єси й хоче зрозуміти, звідки вона взялася, або коли треба швидко назвати прізвище для шкільного твору чи допису в соцмережах. У цій статті розберемося, хто написав «За двома зайцями», коли з’явився твір, чому він не зник з репертуару навіть через понад сто років і що варто знати сучасному глядачеві, який вирішив переглянути класику або поставити її в аматорському театрі.
Говорячи коротко, відповідь проста: автор «За двома зайцями» – Михайло Старицький. Але за цим прізвищем стоїть не просто ім’я драматурга, а ціла епоха українського театру, літературна полеміка з російською сценою і смілива ставка на рідну мову в той час, коли українська ще не була офіційно дозволена на сцені.
Хто такий Михайло Старицький і чому саме він
Михайло Петрович Старицький (1840-1904) – український письменник, драматург, перекладач, театральний діяч і меценат. Він походив із старовинного козацького роду, ріс у родині, де любили літературу й історію, навчався в Київському університеті, потім продовжив освіту в Петербурзі. Ще в студентські роки Старицький писав вірші, перекладав європейську класику і мріяв про власний театр.
До написання «За двома зайцями» він уже мав досвід драматурга: писав історичні драми («Маруся Богуславка», «Оборона Буші»), переробляв п’єси для українського репертуару, працював із трупою Марка Кропивницького. Тобто людина, яка взялася за водевіль, добре знала сцену, глядача і тогочасні літературні прийоми. Не дивно, що саме його п’єса стала зразком побутового водевілю в українській драматургії.
Коли і як з’явилася п’єса «За двома зайцями»
«За двома зайцями» – це п’єса-водевіль, написана 1883 року. Вперше її надрукували того ж року в журналі «Зоря» під назвою «Панська губа, та сусна не дурна». Саме ця перша редакція згодом стала відомою як «За двома зайцями» – вже в другій редакції, яку Старицький переробив для сцени у 1886 році. Друга редакція вважається канонічною: саме її зазвичай ставлять у театрах і за нею знімали однойменний художній фільм 1961 року.
П’єса мала підзаголовок «Комедія в 4 діях». Це класичний водевіль, побудований на інтризі, переплутаних залицяннях, комічних ситуаціях і впізнаваних київських типажах: підприємливий, але бідний залицяльник, дві сестри-вдови, старшина-вдова, яка шукає вигідну партію, кухарка-інтриганка, нянька. Знайомі обличчя, чи не так?
Сюжет і чому він досі працює
Події п’єси розгортаються у Києві. Головний герой – Проня Сірко, невдаха, який намагається одночасно свататися до багатої вдови і до сестри, яка вдає із себе багатійку, хоча насправді родина ледве зводить кінці з кінцями. Хитрощі, перевдягання, обмін листами, кумедні сцени – і врешті правда виходить назовні. Як у житті: того, хто женеться за двома зайцями, рано чи пізно наздоганяє кожен з них.
Сюжет впізнаваний і досі. Інтрига нареченої, яка прикидається багатшою, ніж є, невдаха-жених, який занадто самовпевнений, кухонні плітки, свекруха, яка втручається в усе – такі речі трапляються в будь-якому місті, у будь-якій родині. Саме тому п’єса й не втрачає глядача: гумор побудований не на застарілих жартах, а на вічних людських слабкостях.
Ключові персонажі п’єси
У «За двома зайцями» кілька центральних образів, кожен із яких – окремий характер. Подаємо їх у вигляді таблиці для швидкого ознайомлення:
| Персонаж | Роль у сюжеті | Головна риса |
|---|---|---|
| Проня Сірко | Головний герой, невдаха-залицяльник | Самовпевненість, марнославство, нерішучість |
| Химка | Сестра-вдова, що вдає багатійку | Кмітливість, господарність, хитрість |
| Секлита Лимериха | Старша сестра, справжня наречена для вигідної партії | Скупість, практичність, владність |
| Одарка | Нянька, що плутає інтригу | Відвертість, простакуватість |
| Лисиця (Алла) | Кухарка, посередниця в інтризі | Хитра, практична, маніпулятивна |
Саме ці типи зробили п’єсу такою популярною. Кожен глядач упізнавав у героях сусідів, родичів, знайомих. Водевіль працював як дзеркало київського міщанства кінця XIX століття.
Жанр, мова і місце п’єси в українському театрі
«За двома зайцями» належить до жанру побутового водевілю. Це означає, що основний наголос – на інтризі, кумедних ситуаціях, дотепних репліках і впізнаваних побутових сценках. Тут немає трагічних фіналів, глибоких філософських монологів чи гостросоціальних викривань. Головна мета – розсмішити глядача і водночас тонко висміяти людські вади: жадібність, марнославство, лицемірство.
Мова п’єси – жива київська говірка кінця XIX століття, пересипана влучними приказками, прислів’ями, фразеологізмами. Багато виразів із «За двома зайцями» пішли в народ і вживаються досі: «за двома зайцями поженешся – жодного не зловиш», «не все те золото, що блищить», «губа не дура». Водевіль, попри комічний характер, фактично закріпив ці прислів’я в культурному обігу.
П’єса з’явилася в час, коли український театр тільки-но починав формуватися. У 1882 році, за рік до написання твору, Олександр Письменний подав клоровий проєкт, який дозволив українську мову на сцені в окремих випадках. До того українські п’єси могли ставити лише в складі російськомовних вистав. Тому кожна нова українська п’єса сприймалася як культурна подія. Старицький не просто писав комедію – він доводив, що українською можна говорити з повноцінною сцени.
Цікаві факти, які рідко згадують
Про п’єсу і її постановки є чимало деталей, які зазвичай залишаються за кадром. Нижче – підбірка, яка допоможе глибше зрозуміти контекст:
- Перша постановка «За двома зайцями» відбулася в 1883 році трупою Марка Кропивницького, з яким Старицький пізніше посварився і розійшовся у поглядах на розвиток українського театру.
- Другу редакцію п’єси 1886 року Старицький написав спеціально для трупи братів Тобілевичів, де головні ролі виконували Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька та інші зірки тогочасної сцени.
- У 1961 році режисер Віктор Івченко зняв однойменний художній фільм, який став культовим завдяки грі Миколи Яковченка в ролі Проні. Фільм досі регулярно показують напередодні Нового року.
- Один із прототипів Проні Сірка – реальний київський дрібний чиновник-невдаха, про якого Старицькому розповідали знайомі. Ім’я справжнього «нареченого» історики встановили, але в літературі він так і залишився збірним образом.
- Український переклад п’єси російською мовою робили кілька разів, і кожного разу текст втрачав значну частину гумору – настільки багато гри слів закладено саме в київському діалекті.
Якщо подивитися ширше, то «За двома зайцями» – одна з небагатьох українських п’єс, яка однаково добре сприймається і школярем, і дорослим глядачем, і театрознавцем. Це рідкісне поєднання.
Що варто знати сучасному глядачеві
Тим, хто вирішив перечитати п’єсу або піти на виставу, корисно пам’ятати кілька практичних речей. По-перше, класичний текст Старицького доступний у вільному доступі: повний текст можна знайти в електронних бібліотеках, у тому числі в українській Вікіпедії, де є і біографія автора, і пов’язані матеріали. По-друге, текст п’єси подається мовою XIX століття, тому в перших сценах може знадобитися невелике звикання до стилю.
По-третє, вистави за мотивами «За двома зайцями» ставлять не тільки професійні театри, а й аматорські студії. У репертуарі Національного академічного театру імені Івана Франка, Національного театру імені Марії Заньковецької, численних обласних і приватних театрів п’єса з’являється регулярно. Зазвичай її ставлять у період новорічних канікул, адже це легка, святкова історія.
По-четверте, фільм 1961 року – це окремий твір, а не точна екранізація. Сценарій частково перероблений, додали нові сцени, змінили фінал, але головні характери лишилися. Тому хтось любить п’єсу, а хтось – фільм; вони не взаємозамінні, а взаємодоповнюючі. Тим, хто цікавиться історією українського кіно, корисно ознайомитися з матеріалами про режисера Віктора Івченка, який зняв цю стрічку – цей матеріал дає змогу побачити ширший контекст епохи.
Часті запитання (FAQ)
Хто автор п’єси «За двома зайцями»?
Автор п’єси «За двома зайцями» – український драматург Михайло Старицький. Він написав твір 1883 року, а в 1886 році переробив його для сцени у тій редакції, яка зазвичай ставиться в театрах і вважається канонічною.
Коли вперше поставили «За двома зайцями»?
Прем’єра п’єси відбулася у 1883 році. Її зіграла трупа Марка Кропивницького. З того часу твір не сходить зі сцени: його ставлять у професійних і аматорських театрах по всій Україні та в українських діаспорних колективах за кордоном.
«За двома зайцями» – це водевіль чи комедія?
За жанром «За двома зайцями» – побутовий водевіль, тобто комедія з інтригою, переплутаними ситуаціями і щасливим фіналом. У підзаголовку автор прямо вказав: «Комедія в 4 діях». Саме тому твір сприймається легко і залишається святковим навіть у сучасній виставі.
Чи знімали фільм за п’єсою «За двома зайцями»?
Так, у 1961 році на кіностудії імені Олександра Довженка режисер Віктор Івченко зняв однойменний художній фільм. У головних ролях знялися Микола Яковченко (Проня), Нонна Копержинська (Химка), Ольга Бобровнікова та інші відомі актори. Фільм став культовим і досі показується напередодні Нового року.
Де можна прочитати повний текст п’єси?
Повний текст п’єси є у вільному доступі: його публікують у цифрових бібліотеках, зокрема на порталі «Чтиво», в електронному архіві «Українська література», а також у розділі української класики на сторінці Вікіпедії про Михайла Старицького, де є посилання на основні видання.
Скільки персонажів у п’єсі «За двома зайцями»?
У другій редакції п’єси діє близько дванадцяти персонажів, серед яких – родина вдів Лимерих, кухарка, нянька, Сірко, його знайомі та сусіди. Найбільш впізнавані образи – Проня Сірко, сестри Химка і Секлита, кухарка Лисиця, нянька Одарка та старшина.
У якому місті відбуваються події п’єси?
Події «За двома зайцями» відбуваються в Києві. У тексті згадуються київські вулиці, Поділ, контракти, знайомі міщанам місця. Це одна з причин, чому п’єса так точно передає колорит київського міщанства кінця XIX століття.
Чи є в п’єсі пісні та музичні номери?
Так, у п’єсі є кілька вокальних і танцювальних номерів, що характерно для водевілю. Залежно від редакції і театру композитори створюють власні музичні вставки, тому кожна вистава має своє звучання. У фільмі 1961 року пісні стали окремою візитівкою стрічки.
Чому п’єса називається «За двома зайцями»?
Назва походить від прислів’я «за двома зайцями поженешся – жодного не зловиш». У п’єсі Проня Сірко одночасно намагається свататися до двох жінок, сподіваючись на вигідну партію, і врешті залишається ні з чим. Прислів’я ідеально відображає основну інтригу твору.
Чи варто дивитися сучасну виставу за цією п’єсою?
Так, сучасні вистави зазвичай зберігають гумор і легкість оригіналу, але додають нові деталі – музику, хореографію, сучасний темп. Якщо ви любите класику з глибиною і водночас без зайвого пафосу, варто обрати саме театральну версію, а не лише фільм.
Підсумок
«За двома зайцями» – це не просто шкільна п’єса і не лише різдвяна телевізійна класика. Це один із найвдаліших українських водевілів, який зберіг актуальність завдяки впізнаваним типажам, влучним реплікам і чесному погляду на людські слабкості. Знати, хто автор твору – Михайло Старицький, – корисно не заради оцінки в школі, а для того, щоб розуміти, з чого починалася нова українська драматургія і чому ця комедія живе вже понад сто років.
Якщо плануєте знайомство з п’єсою – почніть із повного тексту за другим виданням, гляньте класичний фільм 1961 року, а потім сходіть на сучасну виставу. Така послідовність дає змогу побачити, як один і той самий матеріал звучить у різні епохи і що в ньому залишається справді вічним.
Залишити відповідь